Ревнощі

Я ревную тебе до сонця.

Я ревную тебе до тебе.

Я ревную тебе до зірки,

Що милується сном твоїм з неба.

До роси, що омиє ноги,

До води, що до уст торкнеться,

До повітря, яке вдихаєш,

До луни, що десь озоветься.

До людей лише не ревную,

Бо не маю на те причини.

Бо ні серце, ні ясний розум,

Їх підступності не заполонити.

Я ревную тебе до ночі,

Що тебе обіймає так ніжно.

Я ревную тебе до світанку,

Що твої цілує очі.

Я ревную тебе до квітки,

На якій зупиняєш погляд,

До весняних трав ревную,

На які наступаєш ногою.

До дівочих очей не ревную,

У які ти можливо заглянеш.

Бо кохання, такого, як моє,

У чужих очах ти не знайдеш.

Я ревную тебе до смутку,

Що до болі стискає серце.

До дощу я тебе ревную,

Що по одязі краплями плеще.

Я ревную тебе до пташки,

Чий цвірінькіт ти раптом чуєш,

Я ревную тебе до міста,

У якому ти знов ночуєш.

Я ревную тебе до болю,

Що так часто тебе полонить.

До малесенької сніжинки,

Що розтопиться на долоні.

Та лише до чужого серця

Ревнувати не треба мені.

Бо такого, як ти любити

Не зуміють серця німі!

 

Заметка со звуковым сопровождением (03:34)Комментировать

• Тапир: Здоровье и Земледелие - О границах Церкви